Чоловічий чи жіночий рід?

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», — читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові — чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові душевная, зубная боль). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово біль тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів’я).

Інша річ, коли іменник біль означає білі нитки, тобто є відповідником російському бель. Тоді він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила» (Словник Б. Грінченка); «Невинна біль змінилась у гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала» (Леся Українка).

Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній, діалектній — до другого: санаторій і санаторія, клавіш і клавіша. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (О. Десняк); «А чи нема тут якого фальшу?» (з живих уст); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Л. Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для іменника фальш старіша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу.

Якому роду давати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License