Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках

Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, — тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить — у давальному відмінку: изменил мне, изменил своєму слову.

Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.

З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати1 («Горілки не вживав так, щоб через край». — Г. Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися («Нічого було робити, — треба Кириликові вчити сестер грамоти». — Панас Мирний; «Малих діток доглядала, звичаю навчала». — Т. Шевченко); глядіти, доглядати («Гляди, як ока в голові». — М. Номис); грати, гуляти — з прийменником у (в) («Діти бігають, гуляють у ціці-баби, в хрещика». — Б. Грінченко; «Будемо грати в свого козиря». — Б. Грінченко), завдавати («Не завдавай мені сорому при чужих людях». — І. Нечуй-Левицький), заживати («Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба-солі заживати». — Народна пісня), запобігати («Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати». — П. Куліш), зазнавати, зазнати («Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають». — Народна пісня), пильнувати («Бабуся пильнує малої». — Марко Вовчок), послухати, послухатися («Послухали доброї поради високошановного народолюбця». — Б. Грінченко).

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися («Панночки сподіваємось». — Марко Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід». — Приповідка), чекати («…хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи». — О. Довженко; «Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини». — Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю». — В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти («Чужий біль нікому не болить». — М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання». — І. Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? — ластівкою припадає вона коло недужої». — М. Коцюбинський), вибачати («Подорожньому і Бог вибачає». — М. Номис), прощати («Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині». — І. Нечуй-Левицький), дякувати («Дякую тобі, Іване, — промовила вона». — І. Франко), віддячити (оддячити) («Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист». — М. Коцюбинський).

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити («Зрадив мене милий». — Народна пісня), опанувати («І пустиню опанують веселії села». — Т. Шевченко), радити, порадити («Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить». — Т. Шевченко; «Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати». — Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку («Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку». — «Літературна газета»).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути («Ще й на весіллі в його дочки за дружку була». — І. Нечуй-Левицький), стати («Він мені за дитину рідну став». — Марко Вовчок), правити («Скриня моя за стіл править». — Ганна Барвінок), мати («Мене його батько не хоче за невістку мати». — Панас Мирний), вважати («Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш». — Леся Українка; «Лаврін уже вважав себе за господаря». — І. Нечуй-Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку («Та полювання він забавою вважав, рибальство — справою, священнодійством навіть». — М. Рильський).

Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: «А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку» (Марко Вовчок); «Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем» (І. Нечуй-Левицький); «А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?» (Т. Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) («А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив». — М. Рильський), чути (чути на власні вуха), грати («Та й найняла козаченька на скрипочку грати». — Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися («На велику худобу батьківську її заздрились». — Б. Грінченко), змилосердитися («Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь». — Б. Грінченко), плакатися («Не плачся на моє горе». — Марко Вовчок), розстаратися («Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку». — Б. Грінченко), слабувати («Слабує на очі». — Б. Грінченко), хворіти («…деякі пухлини, на які хворіють люди, — теж вірусного походження». — «Наука і життя»).

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода». — І. Багмут; «Ладозьке озеро бралося кригою». — Ю. Смолич; «Нога в хлопця взялася синіми плямами». — О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою». — Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій», замість: «Я вмію читати англійською мовою (або по-англійському), а говорити можу й німецькою (або по-німецькому)»; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь («Оженився з Палажчиною дочкою». — І. Нечуй-Левицький; «Софія одружилась з Ізаровим». — А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь («Їде чумак шістьма парами». — Б. Грінченко; «Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець». — І. Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати («Знати пана по халявах». — Прислів’я; «Пізнати ворону по пір’ю». — Прислів’я), розумітися, знатися на чомусь («Теля не знається на пирогах». — Прислів’я; «На рибі теж розумітися треба». — Ю. Збанацький), кохатися в чомусь («У химерному кохатися, видумки сплітати». — Б. Грінченко), вибачати на слові («Вибачайте, люди добрі, на цім слові». — Марко Вовчок); бути певним із прийменником на («Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко». — Марко Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах». — М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить». — О. Досвітній).

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License