Фарба, барва, краска

Щодо слів фарба й барва помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: «Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають», «Обличчя, пофарбовані полум’ям під гарячу мідь». У цих фразах слова фарба й пофарбовані ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою — барва: «Край неба на сході весело рум’янився, мінився радісними барвами» (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник барвистий («Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі». — В. Сосюра), як і прислівник барвисто («Рай земний, едем барвисто-пишний». — П. Куліш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: «Віконниці помальовані ясно-синьою фарбою» (І. Нечуй-Левицький); «В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій» (Леся Українка); «На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами» (М. Коцюбинський).

Крім слів барва й фарба, є в українській мові й слово краска: «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський).

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License