«Слово шахтаря — нерушиме», — читаємо в газеті, але трохи згодом у цій же газеті бачимо: «Слово робітника — тверде, непорушне слово», — після чого й виникає питання: чи є якась різниця між словами нерушимий і непорушний?
Значеннєвої різниці між цими прикметниками в таких і подібних контекстах нема ніякої, обидва вони відповідають російським словам нерушимый, незыблемый, ненарушаемый, непреложный; синонімом до них є прикметник незламний: «Слово, дане залізничниками, — тверде і незламне» («Радянська Україна»). Проте морфологічна різниця між першими словами є велика. Прикметник нерушимий виник із частки не й російського дієслова рушить, що означає по-українському «руйнувати, розвалювати, валити»; а прикметник непорушний — із частки не й українського дієслова порушувати, маючи означення «той, якого не зламати, не можна від нього відступитися»: «Стою — мов скеля непорушний» (П. Тичина). З цього видно, що треба користуватись тільки прикметником непорушний.
Але є й українське слово нерушимий, що походить від частки не й українського дієслова рушити в розумінні «чіпати, займати»: «Що діди та батьки кров’ю здобули, те нерушиме» (М. Коцюбинський). Між цим прикметником і наведеним у першій фразі є певна не тільки морфологічна різниця, а й значеннєва: тут він є відповідник до російського неприкосновенный.
Інколи плутають прикметники непорушний і нерухомий у значенні російського неподвижный і не знають, якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома, нерухомий погляд чи непорушний?
Прикметник нерухомий означає «той, що не рухається, перебуває в стані спокою»: «Обомліла й заніміла, нерухома стала» (П. Куліш); «А мати стояла на місці нерухома, дивилась синові вслід» (А. Головко); прикметник непорушний, крім згаданих вище значень, указує на те, що не можна чогось порушити: «Скелі стояли непорушні над водою» (Словник Б. Грінченка).
Отож, слід казати непорушна тиша, непорушний закон, але — нерухомий погляд, нерухоме майно тощо.
