Пам’ятник і пам’ятка

«Багато пам’ятників минулого є в степах України. Це і степові могили, і кам’яні «баби», що стояли на цих могилах, і, нарешті, різні речі, які знаходять у могилах», — читаємо в статті про археологічні знахідки. Але про які пам’ятники пише автор статті? Адже слово пам’ятник означає українською мовою монумент, меморіальну споруду (обеліск, плита, піраміда), про які нема й згадки в статті. Те, про що оповідається в статті, є не пам’ятники, а пам’ятки, цебто речі, що належать до культури минулого, як це бачимо в фразі: «Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам’ятки, що збереглися в південно-західному краї: давні церкви, замки, первісні вали, могили, городища» (О. Іваненко). Слово пам’ятка вживається й у значеннях «річ, дана на згадку»: «Це перо я дала тобі колись на пам’ятку» (Леся Українка), — «книжка, де викладаються певні відомості чи настанови»: «Інститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гніздового способу посадки деяких овочевих культур і картоплі» («Радянська Україна») — та як синонім іменника пам’ять: «Ці шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов» (І. Нечуй-Левицький).

Слід знати вислів запасти в пам’ятку, відповідний російському запечатлеться в памяти: «Запала їм у пам’ят-ку її краса, врода дівоча» (Панас Мирний).

Пам’ятник на могилі звичайно зветься надгробник: «Я спорудив собі надгробник вікопомний» (М. Старицький), — або надгробок: «Чернігівські земляки, вкупі з сином поета, становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок» (М. Коцюбинський).

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License