Подібне без подібності

Ми часто надуживаємо в своїх статтях і рецензіях, а інколи й у художніх творах прикметником подібний: «Я — не проти подібної літератури»; «На подібну літературу є попит», — заявляють критики; не відстає від них і белетрист: «Проект передано на запровадження всім заводам, де є подібні гази». Невже автори не помічають, що через цей прикметник, синонімом якого є схожий, фрази набули зовсім протилежного змісту? Важко уявити собі критика, що стояв би за схожу, чи пак подібну, а не оригінальну літературу. Навряд чи є попит і в читачів на таку літературу. Не збагнеш відразу, про які подібні гази мовиться в романі. Чи не краще й легше для сприймання було б написати: «Я — не проти такої літератури»; «На таку літературу є попит»; «Проект передано на запровадження всім заводам, де є такі гази»?

Щоправда, в нашій класичній літературі траплялись випадки, коли прикметника подібний уживали замість займенника такий: «І наче в такт природі серце моє стрепенулось од бажання подібної ж гармонії в природі» (М. Коцюбинський). Але ці письменники не уникали й займенника такий, коли мовилось не про подібність: «Року 1892 я почав службу в Одеській філоксерній комісії до 1895 р., коли я перейшов на таку ж посаду у Крим, проживав у Бесарабії» (М. Коцюбинський).

Чи не слід порядком уточнення семантики залишити для прикметника подібний тільки його синонім схожий? Це якоюсь мірою дисциплінувало б багатьох наших авторів у роботі над твором і допомогло б читачеві правильно розуміти написане.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License