Родовий чи знахідний відмінок додатка?

Як буде правильно сказати: писати (читати) листа чи лист, пришити ґудзик чи ґудзика? Такі питання часто виникають перед тими, хто негаразд відчуває дух української мови. Як на те, трапляються інколи випадки, коли той самий іменник, виконуючи в реченнях синтаксичну функцію додатка, в одному реченні стоїть у родовому відмінку, а в другому — в знахідному, наприклад: «Послухали доброї поради високошановного народолюбця» (Б. Грінченко) і «Він дасть пораду, як і що, - знайшов вихід Антін» (С. Чорнобривець). То від чого залежить той чи той відмінок додатка? Чи є якесь правило щодо цього?

У розділі «Дієслова» ми побачимо далі, що є дієслова, які керують іменниками тільки в якомусь певному відмінку, а тим часом обмежимося лиш зауваженням, що, на відміну від російської мови, в українській мові іменник-додаток часто стоїть у родовому, а не в знахідному відмінку: «Бабуся пильнує малої» (Марко Вовчок); «Де шукати благостині» (П. Куліш); «Гляди, дядьку, порядку» (М. Номис); «Заспівай мені, доню, тієї Вкраїни» (Г. Косинка).

Отож, у першій фразі ліпше сказати: писати (читати) листа; та й у другій теж ближче буде до народнорозмовної української традиції: пришити ґудзика, купити хліба тощо.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License