Родовий відмінок належності

Інколи трапляються такі звороти: «Тут була хата Шевченка», «Треба берегти гнізда птахів», де родовий відмінок означає належність якоїсь речі комусь або чомусь. Проте в аналогічних випадках українська класика й живе народне мовлення частіше вживають присвійного прикметника: «Розсердився за ції бабусині речі» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Подай-но йому Петрову свитку» (С. Васильченко); «Отцева й материна молитва зо дна моря верне» (М. Номис). Отож, і в перших двох фразах слід сказати: «Тут була Шевченкова хата»; «Треба берегти пташині гнізда». У діловому листуванні, що потребує точного означення, іменник-прізвище ставлять у родовому відмінку: майно Бондаренка. Так само, коли за іменником-підметом далі йде кілька прізвищ, що означають належність, ці прізвища ставимо в родовому відмінку, а не творимо з них присвійних прикметників, як то було в попередніх прикладах: «Твори Шевченка, Франка, Лесі Українки та Коцюбинського становлять золотий фонд української літератури» («Літературна газета»). Також тоді, коли до прізвища додається ім’я чи якийсь епітет, треба вдаватись до родового відмінка, а не присвійного прикметника: твори Тараса Шевченка, а не Тарасові Шевченкові, твори великого Шевченка. У родовому відмінку ставимо іменник-прізвище в тому разі, коли присвійний прикметник буде важкий на вимову, наприклад: «повісті Квітки-Основ’яненка», а не «Квітчині-Основ’яненкові повісті».

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License