Заключний, кінцевий, прикінцевий, остаточний

Дієслово заключати й похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключення нерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: «Колгосп заключив договір на продаж городини»; «З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку»; «На заключения зльоту відбувся концерт»; «Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом»; «У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання». Прикметник заключний попав навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключения там немає. Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова заключительный.

Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий («Кінцеві форми тієї еволюції». — А. Кримський; «Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників». — «Радянська Україна»); є ще прикметник прикінцевий («У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору». — «Історія української літератури»); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра («Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу». — І. Франко).

З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: «Колгосп уклав договір»; «Можна зробити висновок»; «На закінчення (наприкінці, наостанку) зльоту»; «У кінцевому (прикінцевому) слові».

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License